У Лубнах з’явиться літературно-краєзнавчий маршрут
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
У Лубнах з’явиться літературно-краєзнавчий маршрут
Коли ти зрозумієш якими ми були в історії, Зрозумієш чому стали такими нині…
Володимир Малик (1921-1998 рр.).
Нещодавно в Лубнах у теплій, затишній атмосфері відбувся цікавий захід, який зібрав у колі однодумців літераторів, краєзнавців, пошуковців, педагогів та журналістів. А зініціювала цю зустріч голова Полтавської обласної організації Національної спілки письменників України Наталія Кірячок. Саме за ініціативи обласної організації НСПУ у Лубнах на початку листопада має стартувати новий літературно-краєзнавчий маршрут «ЛУБНИ ВОЛОДИМИРА МАЛИКА».
Форма зустрічі – розмовне кафе символічно і не випадково відбулося у бібліотеці, яка носить ім’я Малика, поруч із осередком зібрання творчих людей літоб’єднанням – яке часто відвідував майстер.
Під час відеопрезентації Наталя Кірячок демонструвала присутнім напрацювання уже втілених краєзнавчих маршрутів «Земляки», які віднедавна діють на теренах нашої області. Найбільш масштабний – «Лесиними стежками» відкрили у м. Гадяч, на батьківщині Лесі Українки Мета проекту – популяризація імен видатних постатей літератури та повернення їх до рейтингу читацької популярності молоді, ознайомити полтавців із Лубнами – містом у якому він понад 40 років жив, працював та неодноразово згадував у своїх творах Володимир Малик.
Під час зустрічі кожен отримав можливість ознайомити присутніх зі своєю дотичністю до постаті Майстра. Так, для завідуючої ЦБС ім. Малика Валентини Сьомак Володимир Кирилович у добу «без Інтернету» був цілеспрямованим, ввічливим відвідувачем читального залу – незмінним пошуковцем у багатьох документах, книгах і словниках історичних фактів для своїх майбутніх творів.
Для нині поважних письменниць, членів НСПУ Наталі Баклай, Раїси Плотникової, Ольги Хало Володимир Малик свого часу дав путівку у майбутнє велике літературне життя. «Мені хочеться відійти у вічність, знаючи що у Лубнах є надійний тил…», – неодноразово зазначав він. Ольга Іванівна, працюючи із письменником в одній школі, пригадала як Малик-педагог, сидячи в учительській, на старенькому дивані, довго налаштовував себе іти на урок до старшокласників – оповідати їм вірші Тичини, які входили тоді до навчальної програми.
Олександр Міщенко, письменник, журналіст голова літоб’єднання ім. Донченка зазначив, що його знайомство з Володимиром Кириловичем відбулося у 90-х, під час праці над літературним альманахом «Верхній Вал». Ідея його створення та назва належали саме Малику. О. Міщенко зазначив, що у Лубнах шанували і шанують видатного земляка. Його могила завжди впорядкована, у школі No4 діє кімната-музей письменника, його ім’я носить бібліотека, вулиця, літературно- мистецька премія та фонд «Слово». До речі, останні два проекти, діють за ініціативи та підтримки сина Володимира Кириловича – заслуженого лікаря України, депутата Полтавської облради
кількох скликань, заступника головного лікаря Лубенської ЦМЛ з поліклінічного розділу роботи Олександра Сиченка. Його стараннями світ побачили щоденники батька «Синя книга», ювілейне видання «Незабутній Володимир Малик», інші книги.
Валентина Ковешникова, сусідка Малика, розповіла як Володимир Кирилович, від якого її родина мешкала «за три хати», став знаменитим. А відбулося це, коли у світ вийшла перша частина його пригодницької трилогії «Посол Урусшайтана». Уже тоді лубенський народ охрестив письменника «наш Дюма». «Часи тоді були інші. Цікава книга – справжній дефіцит. А книги Володимира Кириловича відразу стали бестселером. Щоб їх придбати, записувалися у чергу, шукали знайомства, хвалилися у кого вони вже є і – зачитувалися, – повідомила виступаюча. – Ім’я Малика лунало в місті на кожному кроці. А я, школярка, проходячи мимо його будинку щоразу затамовувала подих.»
До речі, трішки про містику. Кілька років тому випадково дізналася, що мешкав і працював Малик на тому ж місці, де колись стояв будинок іншого нашого видатного земляка письменника Василя Барки – на вул. Лісній, 1. Нині поруч розміщено меморіальний знак.
Загалом, часто спілкуючись із людьми, які добре знали Володимира Кириловича, спостерегла таку цікаву особливість. Виявляється, письменник не тільки досконально і глибоко знав історію свого народу та нашого краю, а й мав рідкісний дар – захопити цією Любов’ю інших, а інколи й змінити їхній світогляд. Він одним із перших підняв питання 1000-літньої історії нашого міста, спрогнозував катастрофічні наслідки екології р. Сула. А ще Володимир Кирилович працював над авторством «Слова о полку Ігоревім», присвятивши його вивченню майже 20 років. Він здійснив 16 перекладів Слова з давньоруської на сучасну українську мову, пройшов шляхом невдалого походу князя, а в своєму романі «Князь Ігор» зазначив: «Автор «Слова о полку Ігоревім» – князь Володимир Галицький…».
Під час розробки проекту, який втілюється у рамках Літературно-краєзнавчого маршруту «Земляки» за ініціативи ПОО НСПУ та за підтримки департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Полтавської ОДА та Полтавської облради, відбулося командне напрацювання можливостей та напрямків туристичного маршруту, жваве обговорення цілей та можливостей проекту. Нині триває робота над поліграфією та деталізацією туристичного маршруту. Координатор проекту – Лубенська ЦРБ ім. В. Малика, за підтримки ГО PRєDKI.
Отож незабаром наш видатний земляк стане для лубенців та гостей міста ближче. Адже «Письменник
живе, доки живе пам’ять про нього!»
Долучалася до маршруту Ганна КРЕВСЬКА, фото автора.
Цитати Володимира МАЛИКА:
«Поезія – це думки і почуття, покладені на музику слова». (19.03.1946р.)
«Словом не треба гратися. Словом потрібно жити».
«Коли ти зрозумієш якими ми були в історії, зрозумієш чому стали такими нині…»
«Вірю я, що відродимося знову! Рано чи пізно – відродимося, розправимо крила! В цьому моя
віра!»
«Тягаря слави і досі не відчуваю. Та це мені і не потрібно, аби лише видавали мене та читали. І це
в якійсь мірі допоможе відродженню нашого затурканого народу. А для мене це – головне».
* * *
Поетичну збірку Малика «Червоні маки» – можна вважати початком його літературної творчості.
Адже більшість поезій – написані в роки ІІ світової війни.
Як зазначив у своєму щоденнику В. Малик:
Осипаються маки у житі,
одцвітають, як вечір на сконі…
То не маки, а дні пережиті
Облітають, мов маки червоні.
В серці терпко від жалю-розмаю,
в серці виразки ниють полинні…
Хто осінню печаль розгадає
про утрачені дні на чужині?
Вони впали на ниви нерідні,
Розгубилися між богилою.
Хто збере їх – чужі та безплідні?
Хто згадає хоч словом-сльозою?
Ні, не хочу, щоб хтось їх оплакав,
сам у тузі гіркій не заплачу –
тільки жаль облітаючих маків,
тільки жаль нашу юність гарячу.
Обірветься остання пелюстка,
одцвітуть мої дні волошкові –
і душа, як нетоплена пустка
не зігріє холодної крові.
Осипаються маки у житі,
Обсихають, як випита чаша.
То не маки, а дні пережиті,
то не маки, а молодість наша
* * *
Видатний український письменник, класик вітчизняної літератури «козацький Дюма»
Володимир Малик 21 лютого 1921р. народився. Він був надзвичайно скромною,
безкорисливою і не марнославною людиною. Почесті, слава та літературні відзнаки мало хвилювали письменника
Впорядкованого власного архіву нащадкам «український Дюма» так і не залишив. Але збереглися десятки листів до письменника від найрізноманітніших адресатів: письменників, журналістів і літературознавців, студентів, учнів і представників творчої інтелігенції, робітників, селян і службовців з усіх куточків країни. І серед них – кілька десятків листів від друга-земляка і брата письменника – Петра Сиченка з м. Ясногородка, що на Київщині. Ми познайомилися з ними з дозволу дружини письменника Галини Леонтіївни та його сина Олександра, коли розпочали роботу над книгою «Володимир Малик: життя і творчість». Петро Сиченко у своїх спогадах «Слово про друга і брата» 1998 р.в., розповідає: «Обидва ми останнім часом тяжко хворі. Про ці почуття я написав невеличку поезію – «Закривається книга життя»:
Закривається книга життя.
У минуле нема вороття.
Вже літа розібрали мости.
Час калині над нами рости.
Закривається книга життя,
І буття перейде в небуття.
Душу – небу, а тіло – землі –
І замовкнуть пісні і жалі.
Закривається книга життя,
Але в серці нема каяття.
Хоч не все, що гадалось, збулось,
Як судилося, так і жилось.
Одержав схвильовану відповідь: «Лист зворушив мене твоєю несказанно гарною, просто таки геніальною поезією «Закривається книга життя…» Вірш просто шедевральний… Я його передрукував начисто і щодня читаю як молитву… Твій вірш я вважаю подарунком на день народження. Галі сказав, щоб поклала його мені в домовину замість грудочки рідної землі». Не знаю, чи поклали йому в домовину ту поезію, але твердо вірю: вона залишилась назавжди у його великій і щирій душі, у його зболеному серці».
1 вересня 1998 р. Лубни проводжали в останню дорогу В. Малика. Тяжко хворий, прикутий до інвалідного візка П. Сиченко не зміг особисто з ним попрощатися.
Ми віднайшли унікальний лист письменника Петра Лубенського, адресований Малику 20 лютого 1999 р. уже у вирій:
«Дорогий Володимире Кириловичу, як же це сталось, зрозуміти не можу? Вам завтра виповнилося б 78 літ. Мені – 91. Ви завжди були попереду мене в усіх справах, а тут
відстали на 13 років. Це несправедливо. За ці роки ви могли порадувати читачів десятками творів, як визнаний лауреат, поет і літописець. Жаль, що не можна подарувати любимому письменнику хоча б кілька років свого життя… Поет Ярослав Смеляков писав у своєму прощальному вірші: «Не порожнім іду лікарняним від вас коридором, зоряним йду, загадковим Чумацьким шляхом», а останній роман В.Малика носить назву «Чумацький шлях», і з ним, а, може по цьому багатозірковому шляху і пішов він від нас у безсмертя». Ігор КОЗЮРА, 2014р.
ГАННА КРЕВСЬКА
матеріал підготував/ла: Дмитро Кравченко
